| Detail |
«Ja volila b, scob ne dovelosja pysaty cju knyzku, scob ne bulo temy dlja neji, scob brat buv zyvyj, a ne scob moju knyzku nadrukuvaly…» Cymy slovamy Olesja Chromejcuk pocynaje svoju istoriju, knyzku, jaka ne mala by buty napysana, istoriju smerti soldata, rozkazanu joho sestroju. Ce duze osobysta opovid’, ta vodnocas ce istorija desjatkiv tysjac ukrajins’kych rodyn, istorija vtrat ta jich prozyvannja. Volodymyr Pavliv, brat Olesi, – vojin, jakyj zahynuv na fronti v berezni 2017-ho, za kil’ka rokiv do pocatku povnomasstabnoho vtorhnennja. «Ce jevropejs’ka vijna, jaka prosto pocalasja na schodi Ukrajiny» – takymy slovamy svij vybir povernutysja na peredovu Olesi pojasnjuvav Volodymyr. Nevdovzi vin zahynuv. «Dobroho dnja. Ja z vijs’kovoji castyny, de sluzyt’ vas brat»… Smert’. Zaperecennja. Hniv. Depresija. Pryjnjattja. Zodna istorija ne moze povernuty blyz’kych, ale inkoly cuza istorija moze dopomohty zrozumity ta perezyty vtratu. U nasij krajini tryvaje vijna, scodnja hynut’ ljudy – zachysnyky ta zachysnyci, kochani, bat’ky, dity, braty j sestry. І vse, sco my mozemo, – lyse navcytysja zyty iz cijeju vtratoju. Svojeju istorijeju v cij knyzci dilyt’sja istorykynja Olesja Chromejcuk. /// /// «Я воліла б, щоб не довелося писати цю книжку, щоб не було теми для неї, щоб брат був живий, а не щоб мою книжку надрукували…» Цими словами Олеся Хромейчук починає свою історію, книжку, яка не мала би бути написана, історію смерті солдата, розказану його сестрою. Це дуже особиста оповідь, та водночас це історія десятків тисяч українських родин, історія втрат та їх проживання. Володимир Павлів, брат Олесі, – воїн, який загинув на фронті в березні 2017-го, за кілька років до початку повномасштабного вторгнення. «Це європейська війна, яка просто почалася на сході України» – такими словами свій вибір повернутися на передову Олесі пояснював Володимир. Невдовзі він загинув. «Доброго дня. Я з військової частини, де служить ваш брат»… Смерть. Заперечення. Гнів. Депресія. Прийняття. Жодна історія не може повернути близьких, але інколи чужа історія може допомогти зрозуміти та пережити втрату. У нашій країні триває війна, щодня гинуть люди – захисники та захисниці, кохані, батьки, діти, брати й сестри. І все, що ми можемо, – лише навчитися жити із цією втратою. Своєю історією в цій книжці ділиться історикиня Олеся Хромейчук.
|
