| Detail |
Ponjattja “okcydentalizm” ta “orijentalizm” pochodjat’ vid latyns’kych sliv “Occidens” (“Zachid”) i “Oriens” (“Schid”). Vony poznacajut’ ne stil’ky heohraficni storony svitu, skil’ky cyvilizacijni korporaciji – ob’jednannja nacij, urjadiv i terytorij za stupenem kul’turnoji komplimentarnosti. Casto krajiny, sco reprezentujut’ “Schid” (napryklad, Kytaj ta Іndija) cy “Zachid” (napryklad, Arhentyna i Velykobrytanija), majut’ nezlicennu kil’kist’ vidminnostej, dyplomatycnych pretenzij, vdajut’sja do zbrojnych konfliktiv. Use ce maje znacennja dlja rozvytku vnutrisnich politycnych system cych derzavnych utvoren’. Odnak, koly mova zachodyt’ pro zovnisn’opolitycnu pozyciju, pro stavlennja do predstavnykiv “insych kul’tur”, todi, jak naciji “Schodu”, tak i naciji “Zachodu” demonstrujut’ ridkisnu kul’turno-politycnu solidarnist’ (v mezach svojich “korporacij”). Vidtak, riznycja miz “schidnymy” i “zachidnymy” politycnymy systemamy poljahaje nasampered u social’nych stratehijach spryjnjattja ta ocinok “protyleznoho”. Іnterpretacija, bazovana na kul’turnych stereotypach, duze casto peretvorjujet’sja v determinantu politycnoho zyttja naciji. Tak, skazimo, formujut’sja ideolohiji – jichnja forma ta zmist pryncypovo neschozi v zachidnych (“okcydental’nych”) ta schidnych (“orijental’nych”) interpretacijach. Cja monohrafija poklykana stvoryty peredumovy dlja vyrisennja problemy syntetycnoho osmyslennja neschozosti “schidnych” ta “zachidnych” interpretacij polityky, z ohljadu na detal’nyj analiz istoriji ta sucasnosti politycnoji antropolohiji – dyscypliny, sco vyvcaje politycni tradyciji ta typy, sensy, symvoliku jichn’oji interpretaciji. Os’ comu levova castka doslidzennja prysvjacena porivnjannju okcydental’noho ta orijental’noho vymiriv politycnoji antropolohiji, vyvcennju zasad jichn’oji dyferenciaciji (vidminnych rys) ta peredumov teoretyko-metodolohicnoji intehraciji (spil’nych rys). U knyzi rozhljadajut’sja pidvalyny konstytujuvannja politycnoji antropolohiji jak samostijnoji naukovoji dyscypliny, utocnjujet’sja periodyzacija istoryko-orhanizacijnych etapiv stanovlennja politycnoji antropolohiji, klasyfikujut’sja doslidnyc’ki hrupy ta naukovi skoly sucasnych politantropolohiv, strukturujut’sja naukovi markery okcydental’noho ta orijental’noho vymiriv. /// /// Поняття “окциденталізм” та “орієнталізм” походять від латинських слів “Occidens” (“Захід”) і “Oriens” (“Схід”). Вони позначають не стільки географічні сторони світу, скільки цивілізаційні корпорації – об’єднання націй, урядів і територій за ступенем культурної компліментарності. Часто країни, що репрезентують “Схід” (наприклад, Китай та Індія) чи “Захід” (наприклад, Аргентина і Великобританія), мають незліченну кількість відмінностей, дипломатичних претензій, вдаються до збройних конфліктів. Усе це має значення для розвитку внутрішніх політичних систем цих державних утворень. Однак, коли мова заходить про зовнішньополітичну позицію, про ставлення до представників “інших культур”, тоді, як нації “Сходу”, так і нації “Заходу” демонструють рідкісну культурно-політичну солідарність (в межах своїх “корпорацій”). Відтак, різниця між “східними” і “західними” політичними системами полягає насамперед у соціальних стратегіях сприйняття та оцінок “протилежного”. Інтерпретація, базована на культурних стереотипах, дуже часто перетворюється в детермінанту політичного життя нації. Так, скажімо, формуються ідеології – їхня форма та зміст принципово несхожі в західних (“окцидентальних”) та східних (“орієнтальних”) інтерпретаціях. Ця монографія покликана створити передумови для вирішення проблеми синтетичного осмислення несхожості “східних” та “західних” інтерпретацій політики, з огляду на детальний аналіз історії та сучасності політичної антропології – дисципліни, що вивчає політичні традиції та типи, сенси, символіку їхньої інтерпретації. Ось чому левова частка дослідження присвячена порівнянню окцидентального та орієнтального вимірів політичної антропології, вивченню засад їхньої диференціації (відмінних рис) та передумов теоретико-методологічної інтеграції (спільних рис). У книзі розглядаються підвалини конституювання політичної антропології як самостійної наукової дисципліни, уточнюється періодизація історико-організаційних етапів становлення політичної антропології, класифікуються дослідницькі групи та наукові школи сучасних політантропологів, структуруються наукові маркери окцидентального та орієнтального вимірів.
|
