Detail |
U monohrafiji rozhljadajut’sja javysca i procesy, sco staly aktyvno vyjavljatysja v ukrajins’kij literaturnij movi z kincja 80-ch — pocatku 90-ch rr. mynuloho stolittja, tryvajucy z riznymy modyfikacijamy doteper, — jak naslidok perechodu krajiny do novoho typu social’no-politycnych ta ekonomicnych vidnosyn i zdobuttja (vidnovlennja) derzavnoji nezaleznosti Ukrajiny, proholosennja ukrajins’koji movy derzavnoju movoju krajiny ta posylennja uvahy suspil’stva do svojeji movy. V osnovi aktyvnoji rozbudovy ta istotnoji perebudovy skladu ukrajins’koji movy c’oho periodu, znacnoji aksiolohicnoji pereorijentaciji system jiji nominatyvnych, stylistycnych i prahmatycnych zasobiv lezat’ nasampered cotyry faktory — ce, po-perse, dokorinni zminy v social’nij dijsnosti v krajini ta zminy v social’nych priorytetach sucasnoho ukrajins’koho suspil’stva; po-druhe, demokratyzacija movnoji praktyky suspil’stva ta liberalizacija pidchodiv u stavlenni riznych hrup movnoho sociumu do korystuvannja literaturnoju movoju; po-tretje, social’na, ekonomicna ta kul’turno-movna hlobalizacija v zytti ukrajins’koho suspil’stva i, po-cetverte, znacne posylennja tendencij do istotnoho koryhuvannja normatyvnych zasad literaturnoji movy — u naprjami jak pohlyblennja jiji nacional’nych pryncypiv, tak i dal’soho rozvytku v novych umovach funkcionuvannja jak derzavnoji movy krajiny. Sucasni tendenciji v rozvytku ukrajins’koji literaturnoji movy demonstrujut’ jak podibnosti, tak i vidminnosti na zahal’nomu foni slov’jans’kych mov novitn’oho periodu. /// /// У монографії розглядаються явища і процеси, що стали активно виявлятися в українській літературній мові з кінця 80-х — початку 90-х рр. минулого століття, триваючи з різними модифікаціями дотепер, — як наслідок переходу країни до нового типу соціально-політичних та економічних відносин і здобуття (відновлення) державної незалежності України, проголошення української мови державною мовою країни та посилення уваги суспільства до своєї мови. В основі активної розбудови та істотної перебудови складу української мови цього періоду, значної аксіологічної переорієнтації систем її номінативних, стилістичних і прагматичних засобів лежать насамперед чотири фактори — це, по-перше, докорінні зміни в соціальній дійсності в країні та зміни в соціальних пріоритетах сучасного українського суспільства; по-друге, демократизація мовної практики суспільства та лібералізація підходів у ставленні різних груп мовного соціуму до користування літературною мовою; по-третє, соціальна, економічна та культурно-мовна глобалізація в житті українського суспільства і, по-четверте, значне посилення тенденцій до істотного коригування нормативних засад літературної мови — у напрямі як поглиблення її національних принципів, так і дальшого розвитку в нових умовах функціонування як державної мови країни. Сучасні тенденції в розвитку української літературної мови демонструють як подібності, так і відмінності на загальному фоні слов’янських мов новітнього періоду.
|